ПЛАСТИР

Я зупинилася взимку.
Уранці
А точніше о четвертій п’ятдесят.
Не те, щоб я не розбивала коліна до того
На своїх особистих стежках.
Пам’ятаю, тижнів за два до того дня у лютому
Я одягла літні кросівки
Повірила, що надворі уже весна.

А вона й справді у цьому році настала дуже рано.
Тому я й прихопила з собою лише одну коротку куртку.
Коли покидала дім.

Але це була не весна.
Я це зрозуміла. Але потім.

І я тоді бігла дуже щаслива
Бо мої кросівки були новими
І дуже легкими.
І я уже знала, що точно поїду у Лондон
Бігати марафон.
І на спуску на Труханів
Пробігши арку дружби народів
Яку дуже добре, що знесли,
Я упала і розбила коліно.
Але не зупинилася.
Я навіть не помітила, що розбила його.
А точніше, обидва.
Це була така дрібниця.
Просто ще одні роздерті зимові бігові лосини.
Хіба це привід зупинятися?
Я уже падала взимку сто разів.
І жодного разу влітку.

Але цього разу
О четвертій п’ятдесят
все було не так.
Це була справжня травма.
Перша настільки справжня за все моє життя.
І я тоді зрозуміла і слово «травма», і слово «справжня».
І слово «війна».

Я зупинилася.
Я перестала їсти.
Я перестала спати.
Я перестала писати.
Я перестала бігати.
Я перестала плакати.
Я могла б перестати навіть говорити.

Я знаю хлопця, який перестав говорити.
А точніше – чоловіка.
Це тоді він був хлопцем,
Коли його, студента дизайну
Виманили із Франції
І відправили потягом у Росію.
Це було у 1945-му чи 46-му…
І від шоку, від побаченого
Він мовчав два роки.
Хоча й був поліглотом.
Мене учив німецьку.

Але я продовжила говорити
А потім їсти
А потім бігати
А потім писати
І навіть пару разів хотіла заплакати.
І один раз мені вдалося.

І збоку здається,
Що я зовсім не зупинилася.
Що я рухаюся, як завжди, вперед.
Що я добре розумію, де мій старт и де фініш.
І я знаю трасу
І я гарно підготувалася.
Я сильна
Я виспана
Я засмагла
Я все роблю правильно.

Але це не так.
Це лише рух у тій самій точці.
Це лише фото.
Лише світлина.
Де я засмагла і сильна і знаю трасу.
Де спекотно.
І красиво
І навіть уже безпечно.
Але я не тут. Я – там.
Взимку
У лютому
У своєму ліжку
О четвертій п’ятдесят
Зупинилася.
Замерзла.
І не маю пластиру, щоб заліпити розбиті коліна.