ЯК Я ПОЧАЛА БІГАТИ

Я почала бігати від нудьги…
Нічого собі мотивація, скажете ви. Але навіть дитячі психологи кажуть, що нудьгувати корисно. Бо ти нудьгуєш – а значить у тебе з’явився вільний час. І якщо його швиденько чимось не заповнити, може народитися якась геніальна справа життя – так трапилось зі мною.

Був 2014… Я вимушено переїхала на пів року у закарпатське село з півторарічним сином, нас оточували родичі, які залюбки з ним гуляли, поки я намотувала кола на шкільному футбольному стадіоні. Ну як кола – почала я десь з п’яти. По 100 метрів… Чи уявляла я тоді, що через 5 років пробіжу перший марафон? Ні. Чи були у мене класні бігові кросівки? Я бігала в єдиному спортивному взутті, яке мала – старих кросівках. Один з них, правда, розвалився. Тож я попередньо сама проклеїла його клеєм Момент. Форма? Я бігала у джинсових шортах і звичайній футболці. Спецпокриття? Це був гравій, яким засипали футбольне поле. Мотиватор? Тренінги? Ціль? Біговий клуб?

Виглядало це приблизно так: щовечора я приходила на шкільний майданчик – місце зборів усіх місцевих. Залізала через хвіртку на стадіон, якій, наче вишенька на торті, прикрашав цю не вельми спортивну територію з поодинокими турніками. Взагалі цей міні-стадіон чекав грошей, а з ними – штучної трави, на якій мали грати і розвиватися нові «Шовковські» та «Шевченки». Але поки гроші десь там застрягли, поле поростало бур’яном. А це означало, що всі охочі могли використовувати його на власний розсуд. Правда, охочих, окрім мене, практично не було. Десь на половині дистанції біля моєї «траси» сідав перепочити дід. Він вертався через стадіон зі своєю коровою і тут у нього була проміжна станція для відпочинку. Дід зацікавлено, навіть оптимістично, спостерігав за мною і моїм нечуваним для села заняттям: «А кулько то ти так біжиш?» «10 кругів!» – гордо відповідала я. Що було адекватно приблизно одному кілометру. Але дід був не балуваний спортивними видовищами, тому щоразу щиро дивувався. Ставши моєю першою групою підтримки.

Ще не знаючи, що бігати треба за правилами, я чисто на інтуїції відчувала головне: заняття мають бути РЕГУЛЯРНИМИ. Інакше вас до скону болітиме всюди. І незабаром лікар винесе вердикт: треба зав’язати з цим бігом. М’язи мене боліли, особливо коліна та поясниця, дихання збивалося, пульс зашкалював – нове навантаження давалося взнаки. Але з кожним наступним кілометром відчуття того, що я роблю вірно, росло. Тіло звикало до бігу, зросталося з цією новою діяльністю. Я пригадала, як круто бігала в школі навколо досить великого озера по сусідству і що це були мої улюблені уроки на фізкультурі. Адреналін компенсував втому і, найголовніше, – я помітила, що біг звільняв мене від втоми моральної – від постійного перебування з маленькою дитиною і вимушеного сповільнення мого активного життя. Під час пробіжки я перезавантажувала мозок. Настрій підіймався. Життя вже не здавалося таким нудним. Фарби ставали яскравішими. А моя вага – меншою.

Вже потім у моєму житті з’явився біговий клуб Skinny&strong, правильні кросівки, екіпіровка для бігу за різної погоди. Біговий годинник, програмки контролю швидкості в телефоні. Реєстрації, медалі, правильне харчування, водний баланс, тренування за графіком, де біг чергується з відпочинком.

А поки що я, не знаючи про правила, неслася по цьому єдиному сільському стадіону, розмітаючи пил і розважаючи місцеве населення. Намотувала кола, не знаючи точно, скільки в них метрів. А потім верталася додому, випивала один бокал крижаного вина чи пива і почувалася справжнім чемпіоном.
Іноді я так сумую за собою тодішньою – яка лише взялася за ручку дверей у захоплююче нове життя. Привідкрила їх і ще не знала, скільки пригод чекає мене там 🙌

Жовтень 2019